Макси́м Таде́йович Ри́льський

Макси́м Таде́йович Ри́льський (*7 (19) березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, академік АН України.

Його батько, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадеуш-Томаш-Збіґнєв Розеславович (Тадей) Рильський , був сином поміщика Розеслава-Кароля-Теодора-Яна Теодоровича Рильського і княжни Трубецької.

Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 — помер батько, й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) у приватній гімназії в Києві.

Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).

У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944–1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.

Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.

Тарас Григорович Шевченко

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р) народився 25 лютого (9 березня) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть.

Шевченко Т.Г. - український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.

Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева. 

Липа Іван Львович

Липа Іван Левкович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик, 24 лютого 1865, Керч — † 13 листопада 1923, Винники біля Львова) — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.

Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919).

За материнською лінією (Ганна Житецька) походить з козаків, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.

Похований 15 листопада у Винниках. Ховав православного Івана Липу греко–католицький священник о. декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького).

20 лютого – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

20 лютого минув рік з часу трагічних подій на вулиці Інститутській та на Майдані у Києві. Тоді від снайперських куль загинуло більше сотні людей. А ще тисячі поранених, із втраченим назавжди здоров’ям та покаліченою психікою. Серед воїнів небесної сотні українці, вірмени, білоруси, росіяни та грузини. Жінки і чоловіки. Наймолодшому загиблому Назару Войтовичу з Тернопільщини було 17, найстаршому – 83. Не маємо права забути Героїв, молімося за них та їх родини. 

20 лютого 2015 року вся наша шкільна родина зібралася, щоб вшанувати тих, хто віддав своє життя за незалежність нашого народу. Проведено захід «Герої не вмирають», на якому діти пригадали події Майдану та вшанували Небесну Сотню. 

Міжнародний день рідної мови

ЛЮБІТЬ РІДНУ МОВУ
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.

Мова — то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона як добірне зерно.

Мова — державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни —

Мову, як матір, любіть!

Ф. Пантов

Щорічно 21 лютого у світі відзначається Міжнародний день рідної мови.

Це свято було проголошене Генеральною конференцією ЮНЕСКО у листопаді 1999 року і відзначається з 2000 щороку.

Він спрямований для сприяння мовній і культурній різноманітності у світі.

21 лютого було обрано на знак подій, які відбулися цього дня у 1952 році в столиці Бангладеш Дацці, де від куль поліцейських загинули студенти — учасники демонстрації на захист своєї рідної мови бенгалі, яку вони вимагали визнати однією із державних мов країни.

Експерти вважають, що якщо не вжити заходів, то половина із приблизно шести тисяч мов, якими говорять сьогодні, зникне уже до кінця ХХI сторіччя.

Відповідно до розробленого ЮНЕСКО Атласу мов світу, що перебувають під загрозою зникнення, за період життя останніх трьох поколінь людей із шести тисяч наявних у світі, вже зникли понад 200 мов, 538 перебувають у критичному стані, 502 мовам загрожує серйозна небезпека, 651 перебуває в небезпеці і 607 — у стані нестійкості.

Відчуття щастя і романтики

 14 лютого - День Святого Валентина – день, коли люди відкрито говорять про найпрекрасніше у світі почуття – про кохання.

Цікаво і активно пройшли заходи до дня Святого Валентина у нашій школі. 

У нашому центрі дітям розповіли про історію виникнення свята, як його святкують. А також проводилися різноманітні конкурси, в яких приймали участь всі бажаючі.

Свято пройшло цікаво і весело.

14 лютого - День Святого Валентина

Лютий ще. Холодна днина.

 У снігу стоїть сосна.

 Нині свято Валентина,

 І у серденьку — весна.

 Хоч і лютий ще лютує

 Дме хурделиця весь час.

 Та весну серденько чує,

 Бо вона прийде до нас.

 Люди всього світу 14 лютого відзначають День святого Валентина (День всіх закоханих). Вважається, що це свято відзначають уже понад 16 століть

Сучасне свято нерозривно пов'язане з ім'ям святого Валентина, якого прийнято вважати покровителем усіх закоханих. Історія свідчить, що християнський священик Валентин приблизно в 269 році таємно благословляв шлюби римських легіонерів з їх коханими, незважаючи на те, що імператор заборонив своїм солдатам одружуватися, вважаючи, що це заважає їм думати про війну. Крім того, священик Валентин, справжній подвиг якого став приводом для появи Дня святого Валентина (Дня всіх закоханих), завжди намагався помирити закоханих, він допомагав їм писати любовні листи і давав поради легіонерам щодо того, як краще зізнатися в коханні їх дамам серця. 

Дізнавшись про відчайдушні вчинки Валентина, імператор засудив його до страти. Перед смертю священик написав лист для дочки тюремника, в яку сам був закоханий. Цей лист дівчина прочитала вже після страти Валентина. Після цього церква канонізувала священика, а в 496 році Папа Римський Геласіус оголосив 14 лютого Днем святого Валентина.