У 1924 році в СРСР Інструкцією Наркомосу був розроблений Указ (на підставі постанови Всеросійського ЦВК і Раднаркому від 7 липня 1924 року), за яким виконавчим комітетам ставилося в обов’язок стежити за тим, щоб «городища, кургани, могильники та інші місця, що представляють історичну цінність, не розорювалися, не розкопувалися в будь-яких господарських цілях, а в колі пам’яток залишалася б недоторканою охоронна смуга від однієї сажня і більше, залежно від розміру і значення пам’ятки».
У 1934 році було прийнято постанову, згідно з якою заборонні заходи Указу стали вважати застарілими і непридатними внаслідок величезного розмаху господарського будівництва.
У 1976 році був прийнятий Закон «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», але цей закон фактично не працює. На сьогоднішній день ситуація ще гірша - відповідних законів або немає, або їх не дотримуються, пам’ятники, історичні місця та заповідні зони нещадно знищуються, а винні в цьому не несуть, як правило, ніякого покарання.
У Європі до історії ставляться набагато дбайливіше, там зберігають навіть історичні ландшафти і пейзажі місцевості. Наприклад, у Франції проводять відновлювальні роботи ландшафтів пам’ятних місць навіть після археологічних розкопок, а на півночі Англії, у практично незайманому вигляді збережений Адріанов вал, що простягнувся на 117 кілометрів, побудований при римському імператорі Адріані для охорони північних рубежів Імперії.
В Україні цей день має назву «День пам’яток історії та культури» і встановлен відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року № 1062/99, його відзначають щорічно 18 квітня.
